Хто відкрив Америку? Вікінги, китайці та ірландський святий

Варто почати з кількох слів про Колумба. 3 серпня 1492 року три судна – “Санта-Марія”, “Пінта” і “Нінья” – залишили порт португальського містечка Палос-де-ла-Фронтера і вирушили у відкрите море. Через два місяці, 13 жовтня того ж року, Христофор Колумб став першим із європейців, що ступили на заокеанські землі (побачив він їх із борту корабля днем раніше). Це був не континент, а лише невеликий острів Сан-Сальвадор. Тим не менш, факт залишається фактом: Колумб переплив Атлантичний океан і довів існування земель на заході від Європи. У тій подорожі мореплавець відкрив також острови Куба та Гаїті (останній він назвав Еспаньолою).

Проблема в тому, що Колумб висадився на сам материк лише під час останньої, четвертої подорожі. Під час третього він досліджував береги Південної Америки, але не кидав якір. Власне, навіть не сам Христофор, а інший учасник четвертої експедиції — його брат Бартоломеу Колумб — 30 липня 1502 року першим ступив на територію, яка сьогодні називається Гондурас. Таким чином, від відкриття нових земель до формального кроку, зробленого учасником експедиції Колумба американською землею, минуло майже 10 років.

Сенсаційне відкриття Колумба викликало бум серед охочих досягти нового континенту, багатого, за чутками, не лише небезпеками, а й дорогоцінними металами.

Одним із шукачів пригод став англійський купець Джон Кабот. Якщо точніше, при народженні його звали Джованні Кабото, а з рідної Генуї до Англії він перебрався лише 1494 року, віком 45 років. Саме Кабот умовив гільдію купців спорядити першу англійську експедицію до Нової Землі. До речі, одного з меценатів, які оплачували експедицію Кабота, звали Річард Емерік. Деякі історики вважають, що назва «Америка» була дана континенту саме з цієї причини, а Амеріго Веспуччі тут ні до чого.

2 травня 1497 Кабот відплив з Брістоля і менш ніж через два місяці досяг острова Ньюфаундленд, який нині є частиною канадської провінції Ньюфаундленд і Лабрадор. Характерно, що Кабот, як і Колумб, щиро вважав, що обігнув Землю і досяг східного узбережжя Азії. 24 червня 1497 року саме Кабот став першим європейцем, який ступив на землі Північної Америки. Але знову ж таки — не на материкову частину! Відкриття материка явно відкладалося. Роком пізніше, у повторній подорожі, Кабот досліджував Землю Баффіна та Гренландію, а материкову лінію бачив здалеку та наніс на карту, але на континент так і не висадився.

А ось Амеріго Веспуччі виявився грамотнішим і найвдалішим мореплавцем, хоча він не був навіть капітаном корабля, який першим досяг нового континенту. Капітаном був іспанський гранд Алонсо де Охеда, і його експедиція вирушила до нових земель у травні 1499 року. Плили вони протореним шляхом недовго, всього 24 дні, і вже 14 червня кинули якір біля берегів Суринаму. Веспуччі служив на кораблі штурманом.

Власне, і Веспуччі, і лоцман експедиції Хуан де ля Коса брали участь у плаваннях Колумба, тобто їм було не вперше. Охеду благополучно забули — здебільшого через те, що він був жорстокий, жадав наживи та географічні відкриття його зовсім не цікавили. Під час другої експедиції проти капітана Охеди підняли заколот, і до Європи він повернувся вже в ланцюгах, а хитрий політик Веспуччі зайняв його місце в історії як перша людина, яка ступила на Американський материк. За підтримки герцога Лотарингського Рене II і ще ряду впливових друзів Веспуччі не просто здійснив низку подорожей до Нового Світу, але ще, висловлюючись сучасною мовою, грамотно їх піарив. Ім’я Амеріго було у всіх на устах, тоді як Колумб впав у немилість і був у непростому становищі. Втім, применшувати заслуги Веспуччі теж не можна: будучи чудовим штурманом, він сприяв вивченню та картографуванню більшої частини узбережжя Південної Америки.

Проблема лише в тому, що ні Колумб, ні Кабот, ні Веспуччі були першими. Першими були вікінги.

Скандинавський мореплавець Ерік Рудий часто потрапляв у халепу. Ще його батька вигнали з рідної Норвегії за вбивство — і сім’я перебралася до Ісландії. Вже там кілька вбивств скоїв сам молодий Ерік — і був вигнаний. Повернутися на споконвічну Батьківщину, в Норвегію, він не міг і був змушений з усіма домашніми та слугами пливти далі на захід. Гренландію в ясну погоду можна було розглянути з ісландських берегів, і Ерік скористався цим. Пропливши близько 300 кілометрів, Ерік висадився на березі Гренландії.

Чому він назвав крижану землю «зеленою країною», нікому достеменно не відомо. Чи то в ті часи клімат справді був теплішим, чи з метою залучення інших поселенців. Через три роки він отримав право повернутися до Ісландії, але ухвалив інше рішення. Краще бути королем на новій землі, ніж простим вікінгом на старій, чи не так? Він широко розрекламував відкриту землю, і вже до 987 року у Гренландії утворилося містечко Eystribygg? (Східне поселення) з 400 жителями, що згодом розрослося приблизно до 4 тисяч осіб.

Але набагато більшого досяг син Еріка – Лейф Ерікссон на прізвисько Щасливий.

Коли батька вислали із Ісландії, Лейфу було 12 років. Він виріс, змужнів і, подібно до батька, хотів володіти новими територіями. Саме тому в районі 1000 він прислухався до розповідей свого соратника Б’ярні Херьюльфсона, якого за кілька років до цього занесло далеко на захід. Там він бачив якусь землю, і вона точно не була Гренландією. Незабаром Лейф спорядив корабель і вирушив у дорогу.

Як і Кабот через 500 років, Лейф Ерікссон доплив до острова Ньюфаундленд і назвав його Вінландом. Втім, це була вже третя його подорож, у перші дві він відкрив послідовно Лабрадор (Хеллуланд) та Бафінову Землю (Маркланд). У Вінланді ж Ерікссон вирішив влаштуватися. Експедиція везла із собою худобу, домашнє начиння, інструменти — все, щоб організувати поселення. На другому кораблі плив брат Лейфа – Торвальд.

Але із поселенням виникли проблеми. Постійні конфлікти і сутички з американськими індіанцями, що перевершували за кількістю, споконвічно населяли ту землю, змусили Лейфа відмовитися від ідеї колонізації і повернутися до Гренландії. Втім, за лісом вікінги ще не раз плавали на американські території, а після Лейфа Ерікссона спробу влаштуватися у Вінланді робив інший вікінг — Торфін Карлсефні (але теж невдало). Сьогодні перебування скандинавів в Америці доведено на всі сто: під час розкопок знайшли і начиння, і одяг вікінгів.

У цьому реальна частина історії закінчується і починається фантастика. Адже легенда свідчить, що першими європейцями в Америці були зовсім не вікінги.

Ірландські святі досить своєрідні. Якщо канонізовані історичні особи материкової Європи здебільшого відзначилися смиренністю та мучеництвом, то ірландці найчастіше героїчували та тримали в руці меч, щит чи штурвал. Святий Брендан Клонфертський, зокрема, прозвали «мореплавцем», тому що багато років намагався знайти за морями Едем. У біографії Брендана є цілком достовірні моменти – народження 484 року, хрещення в Тубриді, прийняття сану, заснування монастиря у Брендан Хілла. Існують датовані записи у монастирських книгах, що описують ці події.

А ось у районі 530 року почалася легенда. Брендан вирішив вирушити на пошуки Едему. Він спорядив корабель з командою (кількість учасників експедиції варіюється від легенди до легенди) і вирушив на захід. Говорять, одним із проміжних пунктів подорожі Брендана стала висадка на величезній рибі, прийнятій мореплавцями за острів. Розпалювання багаття пробудило рибу, і та пішла в морські глибини, а мандрівники ледве встигли врятуватися.

Епізод з рибою, звичайно, припаяний для краси. Але легенди свідчать, що Брендан таки зумів досягти якогось Острова Блаженних, який цілком міг бути узбережжям Північної Америки. Принаймні після повернення до Європи Брендан старанно про цей остров розповідав. Приблизно з 550 року Брендан знову з’являється у правдоподібних хроніках, засновує цілу низку монастирів і знаходить свій останній притулок у місті Клонферт приблизно 578 року.

Важко сказати, чи досяг Брендан Америки. У 1976 році його ймовірний шлях повторив мандрівник Тім Северин на курраху з бичачої шкіри, довівши, що таке теоретично можливо. Проблема лише тому, що «Житіє св. Брендана» написано приблизно 1100 року, тобто через півтисячоліття після подорожі Брендана. За 500 років могли багато чого вигадати.

Тім Северин перевіряв достовірність як плавання святого Брендана. У різні роки він повторив маршрут Синдбада-морехода відповідним судном, подорож Ясона на новому «Арго», а також Одіссея. Всі його подорожі вдалися – і Тім Северин набагато частіше підтверджував можливість легендарного плавання, ніж спростував казку.

В 1558, через півстоліття після відкриття Колумба, венеціанський аристократ Ніколо Зено (або Дзено) опублікував невелику книжку «Відкриття островів Фрісланд, Естланд, Енгронеланд, Естотиланд та Ікарія, зроблене двома братами Зено, Ніколо і Антоніо, з додатком карти вказано. Спочатку книжка була анонімною, але згодом авторство відкрилося. Виявилося, що Ніколо Зено-молодший — прямий нащадок того самого Ніколо Зено, який відкрив вищезазначені острови.

Сім’я Зено була заможною та впливовою, вона контролювала морські шляхи з Венеції до Африки, а Карло Зено, брат Ніколо-старшого та Антоніо, був грандом, адміралом і навіть балотувався на посаду дожа. У подорожі братів Зено не було нічого незвичайного, якби не дати. Ніколо-молодший стверджував, що його пращур вирушив до Америки у 1390 році.

Книжка ґрунтувалася на листах Ніколо Зено-старшого до Карло Зено. У цих листах Ніколо докладно та послідовно описував свою подорож. У 1380 він поїхав з Венеції, до 1385 подорожував Європою, але з 1390 його листи стали дивними. Він писав, що доплив до якогось острова Фрісланд, розташованого на захід від Ірландії, і зазнав корабельної аварії поблизу цієї землі. Його врятував принц Зихмні, правитель острова Порланда біля узбережжя Фрісланда. Згодом Ніколо викликав до Фрісланда та свого брата Антоніо, після чого обидва вони стали наближеними особами Зіхмні.

Пригод брати скуштували досхочу. У районі 1394 Зіхмні вирушив війною на Естланд і завоював його. Естланд – це, зважаючи на все, Шетландські острови. Потім його експансія продовжилася до Ісландії, але ісландці змогли дати войовничому принцу відбій. Весь цей час брати Зено були при принцу, на його кораблях. Щоб якось виправдати поразку, Зіхмні завойовує ряд довколишніх островів: Брес, Талас, Броас, Іскант, Транс, Мімант, Дамберк — жодного з них немає і не може бути на сучасній карті. На Брес принц заснував форт, начальником над яким поставив Ніколо.

Хто ж такий Зіхмні? Загадка досить легко розгадується. Це Генрі Сінклер, граф Оркнейський, наближена особа норвезького короля. Власне, він був єдиним правлячим аристократом у водах. Страшне спотворення — із Сінклера до Зіхмні — сталося через особливості середньовічного написання та нерівного почерку Ніколо Зено. Сучасні історики пояснюють і таємничий Фрісланд (який з’являвся після виходу книги навіть на картах мудрого Меркатора): це один із Фарерських островів, хоча складно сказати, який саме. Ніколо, до речі, не безглуздо сидів на Бресі (схоже, це один із Шетландських островів). Він вирушив у подорож до Гренландії і навіть заснував там монастир. Археологічні розкопки підтвердили наявність монастиря, хоча чи того — складне питання.

А в цей час до невтомного Сінклера повернулися члени відправленої близько 25 років тому експедиції, які розповіли про родючі землі, що лежать на захід — Естотиланд і Дроджо. Синклер відразу спорядив експедицію і вирушив на пошуки нової землі разом з Антоніо Зено. Вони й справді досягли якоїсь невідомої місцевості (імовірно Естотиланду), де заснували поселення Трін. Саме Естотиланд і міг бути Північною Америкою або островом Ньюфаундленд. Жодних доказів цьому поки що немає.

Відомості у книзі Ніколо Зено-молодшого дуже докладні. Там і розповідь моряка, який повернувся з Естотиланду, і докладні описи битв з островитянами, і канібали острова Дроджо. Але ми не можемо навести тут змісту цілої книги. Суть у тому, що більшу частину даних Зено отримав із посередньо накорябаних листів, що напіврозсипалися за 150 років. Багато чого він не зрозумів, багато назв спотворив, хоча загалом його розповідь виглядає достовірною. Якби археологія підтвердила перебування Сінклера на території Північної Америки, відкриття можна було б вважати таким, що відбулося.

Крім книги, Зено-молодший опублікував карту, на яку наніс усі вказані землі — так, як він зрозумів з листів. Різні елементи цієї карти часто перемальовували, а Фрісланд як окремий острів перестав з’являтися на картах одночасно з Фарерами лише до кінця XVII століття.

Останнє європейське «відкриття» Америки відбулося лише за 20 років до плавання Колумба — 1472 року.

Азорські острови картографи знали задовго до Нової Землі. Вже в XIV столітті на картах з’являються непогано замальовані контури їх берегових ліній, а з 1439 починається їх колонізація іспанцями. Приблизно 1472-го іспанський мореплавець Жуан Важ Корте-Реал здійснив подорож на захід від Азорів і натрапив на нову землю, біля якої водилося багато риби. Він назвав острови Terra Nova do Bacalhau (Нова Земля Тріски) і доповів про відкриття королю, за що в 1474 був нагороджений маєтком на острові Терсейра.

Проблема в тому, що ніхто, крім Корте-Реала, ніколи не був на острові Тріски. З одного боку, це міг бути Ньюфаундленд, багатий на рибу. З іншого боку, узбережжя Північної Америки. Зрештою, багато хто вважав, що Корте-Реал повністю вигадав всю подорож, щоб отримати нагороду від короля. Записи про подорож дуже мізерні. Збереглися хіба що імена інших моряків, які ходили з Корте-Реалом: Дідрік Пайнінг, Джон Скольвус, Альваро Мартінс… Це реальні люди, імена яких зустрічаються і в інших документах та історіях. Але плавання Корте-Реала залишається загадкою, як і острів Тріскі.

На першість у відкритті Америки претендують не лише європейці. Прикладом є Абу Бакр II, манса (султан) імперії Малі початку XIV століття. В 1310 він змінив на троні свого племінника Мохаммеда ібн Бао, але правителем виявився нікчемним. Основною метою Абу Бакра було дослідження морських володінь імперії. Він докладно розпитав усіх моряків, з якими міг поговорити — єгипетських, малійських, європейських, — і спорядив величезну експедицію. Кожен корабель був укомплектований їжею на два роки вперед, на борту були знавці навігації, теслярі, торговці, ювеліри, худоба — це було ціле плавуче місто майже 300 суден. В 1312 флот Абу Бакра відплив від берегів Сенегамбії на захід – до легендарних «землям-за-океаном». Мансом став Муса I, а Абу Бакр так і не повернувся зі свого плавання. Кажуть, що він таки доплив до Америки і залишився там. Але розкопки цього не підтверджують.

2002 року англієць Гевін Мензес опублікував книгу «1421: рік, коли Китай відкрив Нове Світло». Неважко здогадатися, про що в ній йшлося. Виходячи з різних історико-географічних передумов, Мензес стверджував, що в 1421 китайський флот під командуванням дипломата і адмірала Чжен Хе (1371-1435) досяг західного узбережжя Америки. Чжен Хе справді був великим мандрівником. З 1405 по 1433 він зробив сім серйозних морських походів з метою налагодження торгівлі і міждержавних відносин з віддаленими територіями, будучи на службі в імператорів Чжу Ді, Чжу Гаочі і Чжу Чжаньцзи (династія Мін). Достовірно відомо, що у своїх плаваннях Чжен Хе відвідав низку регіонів: Чампу, Яву, Палембанг, Суматру, Цейлон, Калікут, Східну Африку, Аравійський півострів.

Америку, за версією Мензеса, китайський адмірал відвідав під час шостої подорожі, що сталася у 1421-1422 роках. Жодних доказів цього факту, крім логічних висновків автора, немає. Книгу можна сміливо вважати фантастичною реконструкцією.

У китайських грамотах є ще одне твердження про відкриття Америки китайцями. Задовго до святого Брендана, 499 року буддистський монах Ху Шень описав дивовижну країну Фусан, в якій нібито побував. За його розрахунками вона розташовувалась приблизно за 7-10 тисяч кілометрів на схід від Китаю, що дуже схоже на американський континент. Ху Шень дуже докладно описав державний устрій, природу та звичаї країни, яку відвідав (він плавав туди на власному кораблі). Але ці описи, як не дивно, найбільше схожі на середньовічну Японію. Думка про Америку навіває лише географічне розташування Фусана. Втім, Ху Шень міг і наплутати.

А в результаті Америку відкрив таки Христофор Колумб. Чому? Справа в тому, що жодне з попередніх «відкриттів» — Брендана, Сінклера, Корте-Реала, Абу Бакра, Чжен Хе і навіть цілком реальне відкриття Лейфа Ерікссона — не внесли відчутних змін у світ, залишаючись лише курйозами.

Припустимо, Брендан і справді дістався Америки в VI столітті і навіть зумів повернутися. І що? Все одно жоден європейський монарх не погодився б споряджати експедицію утлих суден у невідомому напрямку, спираючись на слова божевільного ченця. Та й можливість доплисти до Америки в тих кораблів була мізерна. Те саме стосується Абу Бакра та Генрі Сінклера.

Америка була відкрита «по-справжньому» лише коли прогрес у кораблебудуванні та в людських відносинах досягнув відповідного рівня. Там, де не зміг зміцнитися Лейф Ерікссон із жменькою родичів, легко встановили своє панування організовані та добре озброєні завойовники з європейських імперій. Тому ми й досі не говоримо: «Америку відкрив Ерікссон».

Та й у будь-якому разі північні народи Чукотки задовго до Колумба перетинали Берінгову протоку, щоб торгувати з місцевим населенням, і це доведено археологією. Але для них Аляска була не новою землею, а лише продовженням їх власної. А ще раніше Америку «відкрили» самі індіанці, що прийшли сюди по перешийку, що існував тоді Берінгову…

Відкрити Америку міг будь-хто. Тому що Америку ніколи не було закрито.