ХНАТОБ – це Харківський національний академічний театр опери та балету імені М. В. Лисенка.
ХНАТОБ є одним із найстаріших та найпрестижніших музичних театрів України, що має багату історію, яка налічує понад два століття. Театр пройшов складний шлях розвитку від початкових оперних антреприз XVIII століття до сучасного національного академічного театру. На сьогодні ХНАТОБ є важливим культурним центром Харкова та всієї України, маючи у своєму репертуарі 65 оперних та балетних постановок і об’єднуючи понад 300 артистів. Театр не лише зберігає найкращі традиції української, російської та світової оперно-балетної культури, але й активно розвивається, відповідаючи викликам сучасності.
Витоки та ранній період розвитку
Історія музичного театру в Харкові розпочинається з 1780 року, коли в місті почали проходити численні гастролі, переважно з Італії. Вже на той час вітчизняні виконавці демонстрували глядачам оперні антрепризи, закладаючи основи майбутньої театральної традиції. Цей період характеризувався нерегулярністю вистав та залежністю від приїжджих труп, проте саме тоді формувалася культура оперного мистецтва в регіоні.
З 1880 року в Харкові діяла постійна оперна антреприза, яка стала основою для майбутнього професійного театру. Особливо значущими подіями цього періоду стали прем’єри українських опер “Різдвяна ніч” у 1883 році та “Утоплена” у 1885 році Миколи Лисенка – це були перші постановки українських опер в Україні. У 1891 році театр розмістився в будівлі, де нині знаходиться філармонія, і успішно працював там протягом ста років.
В цей період на сцені театру виступали видатні майстри як вітчизняної, так і світової сцени. Тут відбулися виступи таких зірок, як А. Нежданова, Ф. Шаляпин, Л. Собинов та М. Баттістіні, які органічно поєднувалися з українськими майстрами сцени М. Кропивницьким, П. Саксаганським та М. Заньковецькою. Це свідчить про високий рівень театральної культури Харкова та його важливе місце в загальноєвропейському театральному контексті.
Становлення державного театру
Створення Української Державної Столичної Опери
У 1925 році було прийнято рішення про створення першого державного національного театру опери та балету, який отримав назву “Українська Державна Столична Опера”. Це рішення стало переломним моментом у розвитку музичного театру в Харкові, оскільки театр отримав стабільне державне фінансування та статус головного оперного театру України. Творче життя театру в цей період набуло нових обертів, відкривши широкі можливості для розвитку української оперно-балетної культури.
З 1918 року театр функціонував як Народна Опера, а з 1920 року – як Російська Державна Опера, що відображало складні політичні процеси того часу. Проте саме з 1925 року театр почав цілеспрямовано розвивати український репертуар, ставлячи спектаклі “Пан Каневський” М. Вериківського, “Купало” А. Вахнянина, “Кармелюк” В. Костенка та багато інших творів українських композиторів.
Розвиток репертуару та здобуття академічного статусу
З 1931 року театр офіційно іменувався Харківським театром опери і балету, а у 1934 році отримав статус академічного, з того ж часу ставши широко відомим під абревіатурою ХАТОБ. До 1934 року в театрі було поставлено 32 опери та 11 балетів, включаючи такі значущі твори, як “Золотий обруч” Б. Лятошинського, “Тарас Бульба” М. Лисенка, “Яблуневий полон” О. Чишка, а також класичні твори світового репертуару – “Русалку” О. Даргомижського та “Князя Ігоря” О. Бородіна.
Особливою увагою користувалися балетні постановки, зокрема “Ференджі” Б. Яновського та “Пан Каньовський” М. Вериківського, в якому балетмейстер В. Литвиненко вперше поєднав елементи класичного з елементами українського народного танцю. Це нововведення мало величезне значення для розвитку національного балетного мистецтва, створивши унікальний український стиль хореографії.
Драматичні сторінки історії
Політичні репресії 1930-х років
У березні-квітні 1930 року в приміщенні Харківської опери відбувся так званий Процес Спілки визволення України, на якому було засуджено до ув’язнення 45 представників української інтелігенції. Пізніше ці люди були засуджені повторно, і більшість з них була розстріляна. Ця трагічна подія демонструє, як театральні установи використовувалися радянською владою не лише для культурних, але й для політичних цілей, а також показує масштаби репресій проти української інтелектуальної еліти.
Воєнний період та евакуація
Протягом 1941-1945 років театр працював в евакуації – спочатку в Чіті, згодом в Іркутську разом з Київським театром. Цей період був надзвичайно складним для колективу театру, оскільки артистам довелося пристосовуватися до нових умов життя та творчості вдалині від рідного міста. Проте навіть у таких важких обставинах театр продовжував свою діяльність, підтримуючи культурне життя та піднімаючи моральний дух людей у воєнний час.
За період 1934-1941 років були відновлені вистави “Запорожець за Дунаєм” С. Гулака-Артемовського та “Наталка Полтавка” М. Лисенка, а найкращою виставою зі світової класики стали “Гугеноти” Д. Мейєрбера. Це свідчить про прагнення театру зберігати національну традицію та водночас розвивати світовий репертуар.
Повоєнний розвиток та сучасність
Надання імені Миколи Лисенка
У 1944 році театру було надано ім’я видатного українського композитора Миколи Лисенка. Це рішення мало глибоке символічне значення, оскільки саме на сцені цього театру вперше в Україні були поставлені опери Лисенка. Композитор став символом національного відродження української музичної культури, і присвоєння його імені театру підкреслювало важливість збереження та розвитку української музичної спадщини.
Будівництво нової будівлі театру
У 1960 році попередня будівля театру була визнана аварійною, тому в 1970 році розпочалося будівництво нового “дому” для театру. Радянські робітники планували вкластися в п’ятирічку, але не розрахували ні сил, ні коштів, внаслідок чого будівництво затягнулося на довгий час. У звичне для нас місце театр переїхав лише в 1991 році.
Результат виявився вражаючим – ХНАТОБ було побудовано в стилі “радянський монументалізм”. Цікаво, що первісно автори проєкту на чолі з Сергієм Миргородським проєктували будівлю для Києва, а не для Харкова. Всередині розташовані два зали, які вміщують 1500 та 400 глядачів відповідно. Театр також планувався на значно більшу кількість глядачів, ніж було реалізовано в підсумку.
Сучасний статус та діяльність
У 2010 році театр отримав статус національного, що остаточно закріпило його провідну роль у музичному житті України. На сьогодні ХНАТОБ є центром культурного життя та улюбленим місцем відпочинку харків’ян та гостей міста. Під дахом цієї унікальної архітектурної споруди проходять найкращі оперні та балетні спектаклі, концерти, виставки та інші заходи культурно-дозвільного характеру.
У великих фойє та салонах виставляють свої роботи майстри мистецтв, художники, вчені, конструктори, а в різних приміщеннях театру відбуваються семінари та наукові конференції. На великій та малій сценах ХАТОБу проходять найзначніші заходи міста Харкова – від прем’єр опер та балетів до ювілейних свят та урочистих концертів. Майстерні театру пропонують комплекс послуг із виготовлення театральних та обрядових костюмів, декорацій, бутафорії.
Висновки
Харківський національний академічний театр опери та балету імені М. В. Лисенка пройшов довгий та складний шлях розвитку від оперних антреприз XVIII століття до сучасного національного театру. Протягом своєї історії ХНАТОБ зіграв ключову роль у становленні та розвитку української оперно-балетної культури, ставши першим стаціонарним українським оперним театром. Театр пережив драматичні періоди політичних репресій, війни та евакуації, але зумів зберегти свої найкращі традиції та продовжити розвиток.
Сьогодні ХНАТОБ є не просто театром, а справжнім культурним центром, який об’єднує понад 300 артистів та представляє 65 оперних і балетних постановок. Театр успішно поєднує збереження класичної спадщини з сучасними тенденціями в мистецтві, залишаючись важливим центром культурного життя не лише Харкова, але й всієї України. Його історія відображає складні процеси формування української національної культури та демонструє стійкість мистецької традиції навіть у найскладніші часи.