Штучні мови. Від есперанто до клінгонів

Першу штучну мову вигадали ще в XII столітті, а з появою телефонного зв’язку, почалася повальна мода на цілі лінгвістичні системи, покликані об’єднати нації, найвідомішими мовами того часу стали волапюк та есперанто. Сьогодні кількість штучних мов, крім аматорських проектів, наблизилося до сотні. Ми розповімо про найцікавіших.

Есперанто

Виникнення: У 1887 році у Варшаві було опубліковано книгу під назвою «Міжнародна мова» за авторством якогось Доктора Есперанто («Сподівається» у перекладі з нової мови). За таємничим псевдонімом переховувався Людвіг Лазар Заменгоф, польський лікар-окуліст єврейського походження. На той час у Польщі насилу вживалися поляки, євреї, німці та білоруси — буденні сварки раз у раз виливалися в локальні конфлікти, часом озброєні. Причиною взаємної ненависті та зневаги Заменгоф вважав просте нерозуміння, викликане відсутністю загальної, расово-нейтральної мови. За його створення він і взявся, сподіваючись помирити людей різних національностей.

А щоб новою мовою заговорив увесь світ, Заменгоф додав у книгу вкладку, в якій нижчепідписаний публічно погоджувався вивчити есперанто у разі, якщо знайдеться ще десять мільйонів таких же сміливців. Хоча ця цифра виявилася недосяжною, есперанто все ж таки набув популярності: сьогодні на есперанто говорять від кількох сотень тисяч до мільйона людей.

Незважаючи на успіх, Заменгоф ніколи не претендував на лідерство серед есперантистів. Ще в першому виданні винахідник відмовився від усіх прав на мову, визнавши її суспільним надбанням.

Особливості: Заменгоф, який вільно говорив ідишем та російською, а пізніше вивчив англійську, німецьку, французьку, латинську та грецьку, вирішив, що у міжнародної мови має бути проста граматика, багата на приставки та суфікси для утворення нових слів і часів дієслів. Так, іменники закінчуються на «o», прикметники — на «a», «i» потрібний на формування дієслів, а «e» — для прислівників. Відмінків всього два – називний і знахідний.

Слова як чуються, так і пишуться і через романське і німецьке коріння за звучанням нагадують італійські. В алфавіті всього 28 літер, з них 5 голосних, а вся граматика укладається у 16 непорушних правил. Втім, деякі були проти цього обмеження, і в 1907 близько 10% есперантистів відкололися, примкнувши до творців нової мови ідо, сильно переробленої версії есперанто.

Волапюк

Виникнення: Незадовго до винаходу есперанто католицький священик Йоганн Шлейєр придумав волапюк — мову, яку він послав Богом. Після кількох нотаток та віршів на волапюку він опублікував першу статтю про нову мову у своєму журналі «Арфа Сіона», а потім випустив підручник.

З того часу цією мовою з’явилося понад 300 книг і 25 журналів, пройшло кілька конвенцій, а для доньки Генрі Кона, професора волапюка, він навіть став рідною. Зараз, окрім Вікіпедії, волапюк майже ніхто не використовує, а його не цілком милозвучна назва (яка перекладається як «мова світу») у багатьох мовах стала синонімом чогось неприродного та безглуздого.

Особливості: Мова і справді чудова і включає три алфавіти: основна, що нагадує латинська, розширена, доповнена умляутами для складання власних назв, і фонетична, яка містить 64 літери для написання транскрипцій. У волапюк перекочувала складна граматика німецької мови — чотири відмінки, шість часів, способи та числа. Натомість фонетика вийшла дуже елементарною: наголос завжди падає на останній склад, а звук «р» і складні поєднання голосних відсутні.

Як і німецькою, слова формуються за принципом нанизування коренів: слова “klon” – “корона”, “lit” – “світло”, “kip” – “зберігати”, разом “klonalitakip” означають “люстра”. Завчити основне коріння не так складно — більшість із них походить з англійської та французької. А щоб утворити дієслово, треба додати до кореня потрібний займенник.

Міжслов’янський

Виникнення: Хорватський священик Юрій Крижанич ще XVII столітті задумав полегшити спілкування між носіями слов’янських мов. Він не лише створив перший підручник граматики «руського», а й написав на ньому кілька трактатів.

Пізніше більшість спроб була спрямована на створення єдиної західнослов’янської мови — російська через історичні передумови була більш відокремлена, а тому її правила не увійшли до цих прототипів міжслов’янської. Майже всі вони виявилися невдалими: на той момент розходження мов виявилося незворотним, і одним новим їх було не замінити. Зате можна було полегшити спілкування між слов’янами, запропонувавши допоміжну мову. Остання версія міжслов’янської, розроблена в 2011 році Ондреєм Річником, Габріелем Свободою, Яном ван Стенбергеном та Ігорем Поляковим, увібрала в себе одразу три штучні мови: «слов’янську», «словіоську» та «новословенську». Щоправда, поки цей мікс не узвичаївся.

Особливості: Граматика поєднує принципи більшості слов’янських мов: тут є шість відмінків, три роди, числа, узгодження, відмінювання і вид дієслів, а писати можна як латиницею, так і кирилицею. А лексичний набір формують за кількістю балів, набраною кожним словом. Число балів залежить від того, у скільки мовах те чи інше слово звучить однаково. У міжслов’янський словник потрапляє найпопулярніший варіант, який набрав більше очок. Якщо мінімального поріг не досягнуто, то слово виноситься на відкрите обговорення на Слов’янському форумі.

Lingua Ignota

Виникнення: Першу штучну мову в XII столітті вигадала німецька абатиса Хільдегарда Бінгенська, основоположниця релігійного містицизму. Плоди свого божественного провидіння вона описала в кількох рукописах, два з яких зберігаються в музеях Берліна та Вісбадена. Щоправда, навіщо вона вигадала мову (чия назва перекладається як «мова невідома»), досі невідомо.

Особливості: Правил граматики в мові немає – принаймні їх досі не виявили. Навіть повноцінних пропозицій «невідомою мовою» з перекладом не збереглося. До нас дійшло трохи більше 1000 слів, розбитих на кілька тематичних груп, така категоризація лягла в основу подальших філософських мов.

Мова Уілкінса

Виникнення: Першу серйозну спробу розкласти світ на категорії зробив у XVII столітті англійський вчений Джон Вілкінс. Він був схильний до спрощення та систематизації речей, запропонував замінити десяткову систему вісімкової та винайшов метр, універсальний захід довжини. У своїй праці «Досвід про справжню символіку та філософську мову» Вілкінс розкритикував природні мови за надлишок синонімів та винятків, багатозначність та розбіжності у звучанні та вимові. І запропонував свою альтернативу.

Щоб зрозуміти, яку назву присвоїти кожному предмету чи явищу, він розробив їхню класифікацію. Підкатегорій вийшло багато, і принципи поділу часом були абсолютно абсурдними: наприклад, «краса» потрапляє в шістнадцяту категорію «живородящих довгастих риб», а слово «кит» пишеться по-різному залежно від того, потрапляє він у клас риб або ссавців. До того ж при перенесенні одного з понять в іншу підгрупу — наприклад, у результаті наукових відкриттів, — слово стало б виглядати зовсім інакше, і згодом довелося б перекроювати більшу частину лінгвістичної піраміди.

Особливості: Вілкінс виділив 40 класів, підрозділивши їх на дев’ять пологів, а ті на дев’ять видів. Кожна з підгруп мала своє унікальне позначення та звучання: до елемента першого рівня додавалися знаки решти підкатегорій, утворюючи в результаті комбінацію з чотирьох літер (всього було чотири рівні), вона й закріплювалася за назвою предмета. Вийшла строга і логічна мова, яку за бажання неважко освоїти, — тільки розвиватися вона не здатна.

Іфкуїль

Виникнення: Найскладнішу філософську мову — іфкуїль — запропонував американський лінгвіст Джон Кіхада в 2004 році. На створення мови йому знадобилося понад 30 років, а його остаточна версія вийшла лише 2011-го.

Іфкуїль працює за принципом «смислового стиску», збільшуючи ємність мови та прискорюючи розумові процеси носія: за допомогою пари фраз можна передати дуже довге та логічно точне повідомлення. Наприклад, сама назва мови в перекладі означає «гіпотетична композиція різноманітних висловлювань, що співіснують у кооперативній єдності», що доступно розкриває її сутність.

Особливості: Фонетична система ифкуиля включає 45 приголосних і 13 голосних, які поєднання утворюють дифтонги. Сенс змінюється залежно від тону – всього їх сім, стільки ж, скільки і в китайському діалекті Гуанчжоу.

Але найцікавіше і найскладніше — граматика: в іфкуїлі 96 відмінків, десять ступенів порівняння, а кількість дієслів налічує два десятки. І це нагромадження граматики виправдане! Наприклад, в російській знахідний відмінок у поєднанні з прийменником «через» відповідає на запитання «після якого часу?» («через рік») і означає рух через будь-яку субстанцію («через ліс»). Таких прикладів маса в різних мовах. В іфкуїлі, навпаки, всі відмінки чітко розділені і позбавлені двозначності.

Іфкуїль має особливу систему написання, яка не відображає звуки, а заснована на строгих граматичних принципах. Зате записувати його можна як ліворуч, так і праворуч наліво. Але автор рекомендує писати змійкою, починаючи з верхнього лівого кута.

Токіпона

Виникнення: Тому, хто злякався іфкуїля, варто придивитися до токіпоні. Канадський лінгвіст Соня Кіса, захоплений поліглот, у 2011 році вигадала максимально просту мову, яку можна освоїти за кілька уроків та використати у повсякденному спілкуванні. Однак ця «мова майбутнього» поки особливого поширення не отримала — нею говорять лише кілька сотень людей.

Особливості: У токіпоні всього 14 букв, які становлять 120 коренів, а граматика та синтаксис практично відсутні. Через це сенс кожного слів прив’язаний до контексту. Токіпона здорово підганяє уяву, змушуючи творчо підходити до опису звичайних речей. Так, «цуценя» — це «маленька смішна тварина», а фраза «трохи гідні мого суспільства» перетворюється на прямолінійне «я краща за інших».

Бейсик-інгліш, глобіш та мова-прайм

Виникнення: Для тих, хто в школі вчив німецьку, лінгвісти вигадали спрощену версію англійської, головного сучасного претендента на звання міжнародної мови. У 1925 році британський письменник, філософ і лінгвіст Чарльз Огден вигадав бейсік-інгліш. Він спробував спростити англійську так, щоб вона залишалася зрозумілою для носіїв і водночас була простою для іноземців.

Подібну спробу зробив Жан-Поль Нер’єра у 2004-му році, пропонуючи громадськості глобіш («global english») зі словником у 1500 англійських слів. Щоправда, чи хтось вкладався в межі цього списку, невідомо.

А ось мова-прайм, ще одна версія урізаної англійської, при незначних змінах виявився цікавим. З мови повністю виключаються всі форми дієслова «to be» та її похідні, через що з пропозиції пропадає зв’язка «є», позбавлена будь-якого смислового навантаження. Це змушує ретельніше підбирати слова, стимулюючи критичне сприйняття.

Особливості: Граматика бейсик-інгліша слабо відрізняється від першоджерела, але використовує лише основні правила, чому мова нагадує мову школяра, який не вивчив порівняльного ступеня. Словник включає 850 слів, їх — лише 18 дієслів. Для комфортної роботи у будь-якій професійній галузі Огден рекомендує розширити словниковий запас до тисячі слів.

Сольресоль

Виникнення: Найбільш музичну штучну мову вигадали французи. Сольресоль винайшов французький музикант Жан Франсуа Сюдр у 1817 році. Мова була проста у використанні: алфавіту до ладу не було, а слова можна було записувати нотами, цифрами або навіть кольорами веселки. Через це він одразу почав претендувати на статус міжнародного.

Сольресоль уподобався багатьом діячам того часу — Віктору Гюго, Альфонсу де Ламартіну та Олександру Гумбольдту, — і навіть був визнаний Паризькою академією наук. Подальший розвиток він отримав завдяки ентузіастам Гаєвські, батькові та синові: вони вивчили його сильні та слабкі сторони та докладно описали граматику. Щоправда, з появою більш успішних волапюків та есперанто інтерес до нього згас.

Замість алфавіту в сольресолі – ноти; Сюдр із їхніх комбінацій зібрав трохи менше 3000 слів. Усього у разі п’яти складів — а це для одного слова і так перебір — словник можна розширити до 20 тисяч слів, що набагато менше, ніж у будь-якій природній мові. Усі слова розподілені на категорії: наприклад, ті, що починаються з «сіль», відносяться до наук та мистецтва, а з «доре» — до часу. Рід визначається закінченням, а антоніми легко утворити, програвши слово у зворотному напрямку.

Музичність мови порушують наголоси: в іменниках вона падає на перший склад, у прикметниках — на передостанній, у прислівниках — на останній, а в дієслові її зовсім немає. Зате на сольресолі можна не лише говорити та співати, а й грати на музичних інструментах!

Джестуно

Виникнення: Питання про створення міжнародної мови жестів порушили учасники першого Світового конгресу Всесвітньої федерації глухих у 1951 році. За підсумками заходу його учасники, серед яких було чимало соцпрацівників та громадських діячів з обмеженими можливостями, вирішили створити свою міжнародну мову. На розробку джестуно пішла чверть століття, і мало не стільки ж на його освоєння та вдосконалення. Натомість зараз на ньому спілкуються всі учасники європейських конференцій глухих.

Особливості: Словник джестуно увібрав жести з кількох глухих мов з переважанням британської, італійської, американської та російської лексики. До 1975 року мова містила вже понад 1500 жестів. Щоправда, ні контекст їх використання, ні принципи побудови нової лексики були прописані.

Блісімволіка

Виникнення: Ще на початку XX століття, з Адолго до появи iPhone і емодзі, Карл Блісс придумав візуальну мову, який, як і есперанто, був покликаний утихомирити етнічну ненависть, що охопила Австро-Угорську імперію. Опинившись на початку Другої світової у Шанхаї, Блісс був вражений тим, як люди, які говорять на абсолютно різних діалектах, вільно обмінювалися листами та читали одні й ті самі книги. Тоді в нього й виникла ідея універсальної мови — і 1949-го на книжкових полицях з’явився тритомник «Семантографія», який пояснював основи блісимволіки.

На жаль, праця Блісса так і не отримала всесвітнього визнання. Проте ентузіасти досі займаються стандартизацією нових символів на щорічних конгресах та проповідують використання мови серед людей із мовними розладами.

Особливості: Частини промови в блісимволіку розрізняють за допомогою особливих позначень на малюнках: для “речі” – це квадрат, для “дії” – конус, а для “оцінки” – галочка. У кожного зображення є конкретне значення, які комбінації отримують нові тлумачення.

Мови Толкіна

Виникнення: Професор Толкін був не тільки талановитим письменником, а й видатним філологом, фахівцем з давньонімецьких та кельтських мов. Але ще сильніше він був захоплений конструюванням нових мов: за все життя він створив кілька десятків, а найвідомішими та опрацьованими з погляду граматики та історії стали квенья та синдарин. Нині на них виходить кілька журналів.

Особливості: Писемність більшості толкінівських мов заснована на алфавіті тенгвар: їм, наприклад, зроблено напис на Кільці Всевладдя, хоча це й слова на Чорному говірці. Квенья містить 22 приголосних та 5 голосних. Дієслова змінюються часом, числа бувають як єдині і множинні, а й двоїсті і мультиплексні — для позначення незліченної множини предметів. А за кількістю відмінків квенья обігнала багато слов’янських мов: їх тут дев’ять, причому один із них називається «ельфінітив».

Клінгонський

Виникнення: Мова раси клінгонців із «Зоряного шляху» розробила 1980 року лінгвіст Марк Окранд. Мова й справді була схожа на інопланетну, а її клацаюче і грубувате звучання відбивало войовничий характер його носіїв.

Отримавши підтримку фендому, а пізніше й Інституту клінгонської мови, інопланетна мова швидко узвичаїлася: клінгонською випускають кілька книг і журналів, пишуть пісні і навіть ставлять опери. За такої популярності не дивно, що Вікіпедія додала розділи цією незвичайною мовою, а Google перекладач вміє перекладати.

Особливості: Лексика частково взята з санскриту і мов північноамериканських індіанців, чому фонетика клінгонського містить гортанні звуки і складні поєднання приголосних на кшталт «tlh». Алфавіт нагадує тибетський. Граматика побудована як і, як у більшості сучасних мов: дієслова, число, рід, навіть одухотвореність предмета визначаються суфіксом, а порядок слів може бути будь-який.

На Ві

Виникнення: Для рослих синешкірих гуманоїдів із планети Пандора з фільму «Аватар» Джеймс Кемерон підготував особливу мову в тисячу слів. Його створенням займався американський лінгвіст Пол Фроммер. Після виходу фільму творець не закинув своє дітище: у блозі Навітері ( naviteri.org ) він регулярно публікує нові слова і пояснює правила граматики .

Особливості: Слова на’ви формуються за аглютинативним принципом. Наприклад, щоб сказати «красива», потрібно поєднати три окремі елементи, форманта, — «красивий», «один» та «вона». Такий же спосіб словотвору використовують у татарському та японському. Числа поділяються на чотири категорії: окрім єдиного та множинного, тут є подвійне та потрійне — перше було у старослов’янській та давньоруській, а друге зараз зустрічається хіба що в деяких народів Океанії.

Що найцікавіше, мова використовує тричастинну конструкцію: закінчення іменників змінюються залежно від їхньої ролі в реченні. Так, доповнення чи суб’єкт, прив’язаний до перехідного чи неперехідного дієслова, виглядають по-різному. У світі існує кілька таких мов — наприклад, індіанська не-персе або айнська, якою спілкується з десяток японців.

Дотракійський

Виникнення: Персонажі «Пісні льоду та полум’я» Джорджа Мартіна, окрім загальної мови андалів, говорять і іншими — серед них валірійська, «висока» і «низька», і дотракійська. На відміну від Толкіна, автор не ставив собі завдання створити лінгвістично точні мови і написав лише окремі слова. Але коли почали знімати серіал Гра престолів, HBO провели конкурс на розробку повноцінних мов, який виграв лінгвіст Девід Петерсон. А в 2014 році канал спільно з видавництвом Living Language запустив онлайн-курс з дотракійського.

Особливості: Спочатку матеріалу було небагато, а тому Петерсон міг зібрати мову на свій смак. Граматика дотракійського вийшла простою: іменники діляться на одухотворені та неживі (щоправда, принцип їхнього поділу не завжди очевидний), і від цього залежить закінчення, яке змінюється по п’яти відмінках. Порядок слів стандартний: за підлягаючим слідує присудок і доповнення. До речі, як і справжні дикуни, дотракійська — мова безписьмова. Втім, з моменту виходу серіалу фанати постійно пропонують свої версії алфавіту.

* * *

Синтетичні мови створювалися з різними цілями: полегшити взаєморозуміння між народами, натренувати уяву та кмітливість і навіть збільшити швидкість думки. І все ж таки негласний статус міжнародної мови отримав не хитромудрий конланг, а англійську завдяки тому, що Англія і США були найбільш впливовими країнами світу в останні два століття. Ну а поки що головний претендент на статус міжнародної мови майбутнього — цифрова мова машин.