Амазонки: реальні та міфічні

Хто сказав, що у війни не жіноче обличчя? Здорові м’язисті чоловіки з величезними мечами — візитна картка «бойового фентезі», але пліч-о-пліч з цією горою м’яса і заліза завжди стоять жінки. Войовиць, що поєднують у собі жіночність і силу, як правило, соромляться. Чоловіки уникають виявляти інтерес до «агресивної жінки з мечем», вважаючи це проявом своєї слабкості. Жінки з побоюванням косяться на тих, хто змінив швабру на спис і, побачивши дракона, тепер не хлопається в непритомність, а спритно випаровує йому черево.

Більшість художників малює фентезійних «жінок з мечем» абсолютно однаково, зображуючи їх мускулистими, напівголими і такими, що стоять у найвідвертіших позах. Втім, саме так більшість із нас і уявляє собі амазонок. Ми всі чудово знаємо, хто вони такі — але лише загалом і без подробиць. А тим часом у легендах про амазонки є маса маловідомих та захоплюючих деталей.

Амазонки: міф та реальна історія 1

Битва греків з амазонками

Говорячи про амазонки зараз, ми маємо на увазі або напівдиких і одягнених найрозпуснішим чином представниць «слабкої» статі з розвиненою мускулатурою та зброєю в руках, або, в сучасному контексті, просто незалежних і вільних жінок. Звідки взялося у нашій мові це слово?

Поняття “амазонка” теоретично могло утворитися від іранського “ha-mazan” (воїни). Якщо в подібній за звучанням грецькій фразі “a mazos” частинку “а” вважати підсилювальною, то це словосполучення приблизно перекладалося б як “повногрудий”. Дуже поширена версія, ніби слово “амазонки” утворене від грецького “a mazos” з негативною частинкою “а”, тобто “без грудей”. Вважається, що амазонки відрізали собі праві груди, або навіть випалювали її, щоб можна було стріляти з лука вільніше. Насправді це міф. В античному живописі амазонки завжди зображувалися з кількома грудями; іноді одна з них була зачинена одягом.

Амазонки: міф та реальна історія

Сатир переслідує амазонку. Малюнок на вазі.

Існує багато інших варіантів походження слова «амазонки». Наприклад, “a masso” (від “masso” – чіпати, торкатися) могло б означати “не доторкатися” (до чоловіків). До речі, у північнокавказьких мовах збереглося слово «maza» — «місяць», що може бути луною того далекого часу, коли жителі цього регіону обожнювали Місяць — богиню полювання, що відповідає грецькій Артеміді.

До речі, співзвуччя войовниць із річкою Амазонкою у Південній Америці не випадкове — тільки цю річку назвали на їхню честь. Амазонку відкрив конкістадор Франсіско де Орельяна; він же першим із європейців перетнув Південну Америку в найширшій її частині. Влітку 1542 загін першопрохідців нібито побачив легендарних амазонок, з якими вступив у бій. Сьогодні вважається, що це були або індіанські жінки, що боролися поруч із чоловіками, або просто довговолосі індіанці, яких іспанці прийняли за жінок. Спочатку де Орельяна хотів назвати річку своїм ім’ям, але після цієї сутички він зупинився на варіанті “Амазонка”.

Для стародавніх греків амазонки були не менш реальними, ніж будь-які інші жителі «північних земель». Джерела тих часів містять чимало відомостей про амазонки — зрозуміло, здебільшого вигадані. Деякі з них стверджують, що амазонки нібито жили на узбережжі Понта Евксинського (Чорного моря) у власній державі під керуванням цариці Іполити. Остання увійшла до легенд завдяки Гераклу: саме в неї він повинен був вкрасти чарівний пояс, здійснюючи дев’ятий подвиг.

Амазонки: міф та реальна історія 3

В «Іліаді» Гомер називав амазонок «антіанейрами» (ті, хто бореться як чоловіки). Геродот назвав їх «андроктонами» (вбивцями чоловіків).

Геродот у своїй «Історії» повідомляє, що столиця амазонок називалася Феміскіра і стояла вона на березі річки Фермодон (південь Чорного моря, сучасна Туреччина). Існує версія, за якою амазонки прийшли до Греції з Меотійського озера, тобто з Азовського моря. Звідти вони робили військові походи по всій Малій Азії, добираючись навіть до Сирії та Єгипту. Згідно з легендами, амазонки заснували такі міста, як Ефес, Смірна (нині турецький Ізмір), Синоп та Пафос.

Читайте також:  Найромантичніші місця для побачень у Сонячній системі

Діодор Сіцилійський вважав, що амазонки жили на річці Танаїс (сучасний Дон). Її назвали так на честь сина амазонки Лісіппи, який закохався у свою матір і кинувся в річку, щоб уникнути злочинного кровозмішення.

Усі легенди сходяться на думці, що суспільство амазонок було «ethnos gynaikokratoumenoil» — нацією, де панують жінки та де немає місця чоловікам. Знаменитий грецький географ Страбон писав, що один раз на рік амазонки робили набіг на кавказьке плем’я гаргарейців (предків інгушів та чеченців) із дуже специфічною метою: зачати від них дітей. Народжених від такого «союзу» хлопчиків у найкращому разі повертали батькам, у найгіршому — вбивали. Дівчаток вчили працювати на полі, полювати і воювати; у такий спосіб з’являлися на світ нові представники племені войовничих жінок.

Виходячи з усього вищесказаного, можна зробити висновок, що світловолосі амазонки — вигадка художників. Враховуючи способи продовження їхнього роду, давні войовниці в їхньому класичному розумінні повинні були мати типово східну зовнішність.

Амазонки фігурують у безлічі відверто «чоловічих» легенд. За переказами, вони успішно воювали з Фригією та Лівією, нападали і на Лікію, але були переможені давньогрецьким героєм Беллерофонтом, приборкувачем легендарного Пегаса. У бій із амазонками молодого героя послав лікійський цар Іббат, потай сподіваючись, що Беллерофонт загине. Проте задумам віроломного правителя не судилося збутися.

Амазонки: міф та реальна історія 4

Ахілл вбиває Пенфесілію. Малюнок на вазі.

Амазонки також взяли участь у троянській війні, причому на боці Трої. Легенда розповідає, як одного разу на полюванні Іполита, правителька амазонок, була випадково вбита своєю сестрою Пенфесилією. Нова правителька вирішила розлучитися з життям — так, як і личить справжній амазонці, тобто в бою. Організована нею вилазка проти греків спочатку була успішна, але в бій втрутився Ахілл, який збив Пенфесілію з коня і проткнув її списом.

Військова міць держави амазонок була така велика, що вони легко обложили Афіни і навіть увірвалися в саме місто, коли правлячий там Тесей викрав їх царицю Антіопу (точніше кажучи, вона дісталася йому як трофей під час походу Геракла за поясом Іполити). Втім, Антіопа через якийсь час закохалася в Тесея і не горіла бажанням повертатися в рідні пенати. Під час бою Антіопа билася на боці коханого і була випадково вбита одноплемінницями, після чого протистояння амазонок та афінян зійшло нанівець.

Битва жителів Афін із амазонками породила окремий жанр давньогрецького мистецтва — так звану «амазономахію», тобто традицію зображення войовничих амазонок на полі бою (малюнки на теракоті, різьблення по мармуру).

Амазонки: міф та реальна історія 5

Скульптор Скопас, барельєф “Амазономахія”.

З часом згадок про амазонки стає дедалі менше. За життя Олександра Македонського ходили чутки про те, як одного разу до табору великого полководця прибула цариця амазонок Талестріс із трьома сотнями одноплемінниць. Нібито Талестріс хотіла запропонувати весь цей чималий «гарем» Олександру, щоб отримати від іменитого правителя якнайбільше нащадків-дівчат, таких же сильних і розумних, як батько.

Про амазонки, що воювали у складі ворожих військ, писав римський генерал Гней Помпей, а Вергілій у своїй поемі «Енеїда» явно списав вольську (вольською — народ, який протистояв Риму) воїнку Каміллу з давніх амазонок.

Майже як гноми

Амазонки: міф та реальна історія 7

Головною зброєю амазонок вважався «сагаріс» — скіфська назва сокири з подвійним лезом, відомої грекам як «пелектус» чи «лабріс». Останній був поширений на острові Кріт ще в бронзовому столітті (3 тисячоліття до н.е.), символізуючи жіночий початок.

Крім бойової сокири, амазонки активно використовували луки зі стрілами та невеликі списи – типовий «скіфський набір». Вони рідко билися пішими — ударну силу їхньої армії складала кіннота, що також не може не наводити на думку про скіфські племена.

Золотий лабріс – символ мінойської культури (острів Крит), 2 тисячоліття д.н.е.

Звідки з’явилися легенди про амазонки? Що це — невиразні спогади про ті архаїчні часи, коли люди жили при матріархаті, чи реально існували «жіночі» народи античної епохи?

Читайте також:  Чудернацькі будівлі та божевільні будівельники: піраміди, вежі та дерев'яний хмарочос

Із цього приводу висувається безліч теорій. Амазонки називалися дочками Ареса і служителі Артеміди, і це наводить на думку, що їх прообразом могло стати закрите співтовариство храмових служниць. У такому контексті міфічне припікання грудей можна витлумачити як завдання ритуальних каліцтв.

Амазонки: міф та реальна історія 2

Залишки храму Артеміди в Ефесі – того самого, що спалив Герострат.

У ранніх зразках грецького живопису амазонки носили шолом та довгі туніки, виявляючи схожість із войовничою богинею Афіною. Пізніше їх одяг став більш витонченим і легким, високо підперезаним (для полегшення бігу) — тобто такими, що копіюють стиль богині полювання Артеміди. Грецьке походження амазонок підтверджує і той факт, що в бою вони зазвичай використовували невеликий щит «пелта», який мав форму півмісяця. Найпізніші зображення амазонок показують їх одягненими на перський манер — облягаючі шаровари та високий загострений головний убір, «кідарис».

Амазонки: міф та реальна історія 6

Амазонка з сокиркою та щитом. Малюнок на вазі.

Міфічні історії про амазонки безпосередньо пов’язують їх із двома героями — Гераклом та Тесеєм. Оскільки останні часто мали справу з вигаданими істотами, за аналогією можна припустити, що амазонки також були плодом фантазії. Цілком ймовірно, що вони символізували ті небезпеки, з якими грецьким колоністам довелося зіткнутися на узбережжі Чорного моря.

Враховуючи передбачувану «батьківщину» амазонок — донські степи та узбережжя Азовського моря, азіатська теорія їхнього походження виглядає найімовірнішою. Греки, що розселялися в Причорномор’ї, постійно стикалися з войовничими та напівдикими кочівниками. Геродот прямо заявляв, що сармати – це нащадки амазонок та скіфів. Донедавна цим усе обмежувалося: вчені вважали амазонок художнім вигадкою, що підкреслює незвичайність степових варварів у власних очах греків.

Однак наприкінці XX — на початку XXI століть ситуація змінилася. Спочатку на півночі Туреччини в провінції Самсун було знайдено великі жіночі поховання, а потім і у нас, на Тамані, кубанські археологи відкопали могили цілого племені. Там були поховані виключно жінки. Неймовірно, але факт — поряд з їхніми тілами лежала зброя: луки, сагайдаки та кинджали, а в черепі в однієї з померлих стирчав наконечник стріли.

Амазонки: міф та реальна історія 8

На карті 1770 «Амазонія» вміщена північніше земель сарматів.

Ці знахідки довели, що в північному Причорномор’ї жили якщо й не повністю жіночі племена, то, принаймні, стародавні побутові уклади, що зберегли, коли головну роль у суспільстві грала жінка. Проте малоймовірно, що ці «амазонки» утворювали ті громади закритого типу, про які розповідали греки. Жорстокість по відношенню до чоловіків також, напевно, була перебільшена — для людей з різним типом культур характерно створювати подібні легенди про землю, де життя докорінно відрізняється від їхнього власного.

Так чи інакше, ці племінні спілки були нечисленними та нестійкими. Старі традиції матріархату, які дивом збереглися до нової ери, не змогли встояти перед походами Олександра Македонського, змішанням культур і великим переселенням народів у 4–7 столітті. Саме тоді амазонки — унікальна суміш напівправди та напіввигадки — перестали існувати.

Як це не дивно, войовничі жінки мали великий попит у всі часи і на всіх континентах. Наприклад, цар Чандрагупта Маурья (322–328 роки до зв. е.), який уперше об’єднав частину Індії централізовану державу, мав дуже незвичайну охорону — грецьку жінку-велетню. Майже 2 тисячі років до подібної практики вдавалися правителі роз’єднаних індійських держав — наприклад, низами (царі) Хайдарабада. Відомо, що королівську родину Канді у Шрі-Ланці вартувала маленька армія з жінок-лучниць.

Амазонки: міф та реальна історія 9

Статуя Боудіккі біля Вестмінстерського абатства, Лондон.

У Європі жінки з кельтських і німецьких племен часто боролися пліч-о-пліч зі своїми чоловіками. Римський історик Корнелій Тацит говорить про те, що у війську Боудіккі, легендарної королеви племені іценів, що підняла Британію на повстання проти римлян у 60 році до нашої ери, було більше жінок, ніж чоловіків.

У скандинавських країнах існував цікавий звичай, згідно з яким жінка, не обтяжена сім’єю, могла взяти до рук зброю та стати skjaldmo — «дівою зі щитом». «Сага про Хервора» розповідає історію однієї такої дівчини, що одягалася, як чоловік, і яка билася під чоловічим ім’ям Х’єрвард.

Читайте також:  Термоядерний синтез: енергія майбутнього?

Хервора займалася некромантією і підняла свого мертвого батька з кургану, щоб той віддав чарівний меч Тюрфінг. Примітно, що гноми, які виготовили цю зброю, наклали на неї прокляття — будь-яке її використання призводитиме до смерті хоча б однієї людини, і свого часу цей меч стане причиною трьох великих нещасть.

Амазонки: міф та реальна історія 10

Хервора, що вмирає після битви з гунами. Малюнок Петера Арбо, 19 століття

Данський історик Саксон Граматик писав, що в битві при Бравеллірі (близько 750 року) між військами шведського короля Сігурда Рінга та датського короля Харальда Гільдетанда на боці останнього билося близько 300 «дів зі щитом». Саксон особливо уточнює, що їх щити були невеликими, а мечі — довгими.

Збройні жінки, які зберігали свою підлогу в таємниці від оточуючих, — часті персонажі європейського лицарського епосу. Найзнаменитіша жінка-лицар – Брадаманта, сестра знаменитого лицаря Рено де Монтабану. Її пригоди стали частиною двох найважливіших поем епохи італійського Ренесансу – “Закоханий Орландо” графа Маттео Марія Боярдо (1495) та її продовження “Шалений Орландо” Лудовіко Аріосто (1516). Вважається, що саме з цих історій «ростуть ноги» всього сучасного фентезі.

Дагомійські амазонки

Амазонки: міф та реальна історія 11

Дагомійські амазонки. Відреставрована фотографія ХІХ століття.

Король Ахо Хоегбаджа — третій правитель Дагомеї (сучасний Бенін, Африка) з 1645 по 1685 рік, і його син Доссу Агаджа, який правив з 1708 по 1732, створили потужну армію, за допомогою якої вони змогли захопити сусідні королівства і утворити велику державу, просити велику державу, просити велику державу. 19 ст. Ядром збройних сил Дагомеї стали добре навчені королівські охоронці, що набиралися з жінок. Їхня кількість поступово збільшувалася, і до початку 19 століття становило вже третину армії, приблизно 6000 чоловік.

«Дагомейські амазонки» — так прозвали їх європейці — були військовою елітою, найпотужнішим військовим формуванням у всій Африці. Дагомея, яка активно торгувала рабами, мала астрономічний річний дохід у чверть мільйона фунтів; частина цих грошей йшла на військові потреби. Зокрема, “дагомейські амазонки” були озброєні неймовірно дорогими англійськими гвинтівками. Амазонки проходили спеціальне тренування та носили власну уніформу. Їм заборонялося виходити заміж та мати дітей; багато з них були незайманими. Їхнє військо мало складну структуру і ділилося на ранги, а дисципліна в ньому межувала з жорстокістю.

У 1890 році, після довгих і кровопролитних боїв, французький Іноземний легіон завоював Дагомею, і військо амазонок було розформоване. Остання з них померла 1979 року.

Це цікаво

  • Під час одного зі своїх плавань Христофор Колумб дізнався від індіанців про острови, населені лише жінками. Він захотів упіймати кількох, щоб показати їх іспанській королеві. Але ця витівка не вдалася: коли матроси Колумба спробували висадитися на берег, їх зустрів натовп розлючених фурій, прикрашених пір’ям та озброєних луками. Європейці відступили, а знаменитий першовідкривач вирішив назвати ці острови Віргінськими, тобто «острівами дів».
  • У XIX столітті француз Жуль Крево виявив у джунглях Амазонки село, де жили лише жінки. Однак насправді це виявилися дружини, відкинуті своїми чоловіками. За звичаєм, що діяв у тих племенах, таких бідолах селили в одне село.
  • У правління імператора Нерона однією з постійних розваг римлян стали бої жінок-гладіаторів (якщо вірити Тациту, на арену виходили навіть почесні пані).
  • Незважаючи на забобони про «жінку на кораблі», у XVIII-XIX століттях дружини нерідко вирушали у плавання разом зі своїми чоловіками на англійських та французьких військових кораблях. Під час бою вони носили порох до гармат, гасили пожежі та допомагали лікарям.

* * * xena

На початок ХХ століття амазонки фігурували у літературі лише як специфічні противники головних героїв — чоловіків. Останні мали перемогти чи якимось чином принизити їх, довівши таким чином перевагу мужності над войовничою жіночністю.

У фентезі-літературі XX століття амазонки поступово ставали дедалі симпатичнішими. Сьогодні вони зазвичай зображуються красивими та сильними воїнками, що живуть у ізольованих спільнотах. Амазонки нового часу кидають виклик чоловікам лише для того, щоб згодом стати їхніми союзницями у спільній справі.

Процес «пом’якшення» образу амазонок цілком логічний — адже якщо глянути правді у вічі, злих, агресивних і замкнутих у собі жінок створює не природа, а ми, чоловіки. Ніколи не слід забувати, що Правосуддя – це жінка з мечем.



Цікаві статті на цю тему:


Залишити відповідь